Інтерв'ю з Василюк Іриною

М.А.: Яка ваша місія?
‍І.В.: Жити і радіти життю.

М.А.: Якби у вас було три місяці вільної години і жодних фінансових обмежень, чим би ви займалися?
‍І.В.: Я б подорожувала. Моя мрія – об'їздити весь світ. З 195 держав світу я була, поки що, у 24-х. Я почала активно подорожувати останні 5 років. Подорожі, вони надають натхнення, ти розширюєш свій кругозір, спілкуєшся з різними людьми, з їхніми звичаями. Світ дуже гарний і це дуже надихає. З кожної країни ти привозиш свої моменти, які потім використовуєш у своїй практикі, у житті і щось змінюєш.

М.А.: Який тип темпераменту?
І.В.: Екстраверт

М.А.: Яке ваше найяскравіше дитяче спогад?
‍І.В.: У дитинстві я не була спокійною чи ніжною дитиною. Багато спогадів! Наприклад, я була завжди самостійною: коли приїжджала до села до бабусі, могла у дощовій воді помити голову, чи мила сметаною стіл. Я хотіла завжди бути самостійною.

М.А.: Закохана страва
‍І .В.: Макароні

М.А.: Без чого не уявляєте закінчення вашого дня?
І.В.: Взагалі, я дуже пізно звільняюся: я працюю дуже багато і, може, це дивно, але зазвичай ввечері в мене ще більше енергії, ніж вранці. Я, коли їду додому, завжди голосно в машині слухаю музику. Це мені дуже піднімає настрій та додає драйву.

М.А.: Кава чи чай?
‍І.В.: Кава

М.А.: Як вас називали у школі?
І.В.: У мене було прозвище «Біла», тому, що я була «рішалом», як «Саша Бєлій». А зараз мене називають «Стразік», бо я дуже люблю камінчики, різні гарні речі і в нас інтер'єри клініки присутні каміння Сваровські і машина в мене теж усередині в каменях Сваровські. Мене це надихає: ти їдеш утром на роботу, слухаєш музыку, все навколо прекрасне. Адже в житті у кожного є якісь негативні моменти і, якщо на них зациклюватись, то ти будеш стоять на місці.

М.А.: Що вам успіх?
І.В.: Успіх – це відносне поняття. Для мене особисто, якщо я ставлю перед собою мету, йду до неї, її досягаю, іноді не виходити все гладко чи швидко. І от, коли ти її досягаєш і далі ставиш ще дві чи три нові цілі, це я вважаю успіхом. Успіх не в грошах, а у відчутті того, що ти сама цього досягла.

М.А.: Чому ви вирішили стати саме дерматовенерологом?
І.В.: Взагалі, спочатку, коли я вступила до інституту, я хотіла бути венерологом. На п'ятому курсі медичної академії я пройшла курси косметології, бо в мене була проблемна шкіра і я хотіла удосконалювати себе. Це не було взагалі якоюсь метою майбутньої професії, що пішла для себе. Плюс, я працювала, навчаючись в інституті, бо, як я казала раніше, дуже люблю гарні речі, а студенти не мають фінансової можливості їх купувати. Після закінчення інституту була Помаранчева революція і нас усіх зробили сімейними лікарями. Відповідно, моя мрія стала нездійсненою. Коли я пішла працювати після інтернатури, я працювала на трьох роботах: сімейним лікарем у селі, косметологія була як хобі, я підробляла, та була торговим медичним представником, бо завжди хотілося чогось більшого.
Я творча людина, люблю гарні речі, займаюся дизайном і власного житла, і салон я спроектувала сама. І от, коли я пішла на першу п'ятихвилинку з педіатрами, подивилась на людей і зрозуміла, що це не моє.
Я дуже віддавалася роботі, дуже відповідальна, іноді навіть не спала, бо робота з дітьми – це постійний контроль, адже стан може змінитися за 3 години. Навіть якби там платили великі гроші, менталітет наших людей змінити дуже складно. Я зрозуміла, що довкола себе красу я все одно не створю, я пробувала щось змінювати, коли працювала в амбулаторії, але не побачила розвитку. І, з часом, вийшло так, що 10 років тому я відрила свій перший кабінет і так все далі пішло та почало розвиватись.

М.А.: Розкажіть про вашу клініку
І.В.: Нашому центру вже 10 років. Спочатку все було значно простіше, але коли ти починаєш їздити на навчання не лише в Україні, а й за кордоном, ти починаєш знайомитися з різними цікавими людьми, бачиш їхню роботу, їх клініки і тобі починає хотітись рости і рости. Я собі вирішила відразу: суто медичний дизайн – то не моє. Звісно, ми дотримуємось усіх норм та стерилізації, але в інтер'єрі є елементи гламурного декору. Подобаються мені гарні речі і, коли ти приходиш у гарне оточення, ти цим надихаєшся.

М.А.: Які є плюси та мінуси роботи у власній клініці?
‍І.В.: Почнемо з плюсів. З віком, я зрозуміла, що я така людина, яка не любить, коли нею хтось керує. А, коли ти працюєш сам на собі, ти сам розподіляєш свою годину, свою роботу і, якби дуже захотілося, ти можеш зробити собі вихідний.
З мінусів – це відповідальність, адже на тобі працюють люди. І в мене практично не залишається години на особисту життя. Я дуже відповідально відношуся до роботи і, відповідно, провожу там дуже багато годин.

М.А.: Розкажіть про себе як про керівника. Як вибудовуєте стосунки в роботі із командою?
І.В.: У нас невелика команда, 6 чоловік, окрім мене. Всі дівчата цілеспрямовані: вони самі хочуть їздити кудись, розвиватися, ми періодично в закладі організовуємо навчання. Також вони їздять на навчання і Україною, і за кордон. Ми часто збираємось разом, обговорюємо все і далі вибудовуємо плани. Для заохочення я організую дозвілля для колективності: відпочинки разом, свята. На день народження чи інші свята, я завжди намагаюся придумати якісь неординарні подарунки. Погодьтеся, гроші грошима, звісно, фінансово я підтримую співробітниць, але емоції для людини дуже важливі і вони запам'ятовуються. Мої подарунки більш емоційні – сюрпризи, які людина не очікує.
Нещодавно у колеги був день народження, я зібрала всіх дівчат, ми приїхали до неї під будинок, я їй подзвонила і сказала, що мені дуже погано, щоб вона винесла ліки (а вона дуже відповідальна). Коли вона спустилася, ми привітали її з кульками, шампанським та подарунком о 12-й ночі, людина цього не чекала.
Мої дівчата, в принципі, також такі. Я у січні була місяць в Америці, приїхала після мого дня народження. Працюю, вони мені кажуть: «Іра, твою машину стукнули!», це, звісно, «дуже» смішно, я вибігаю, все добре. Коли повертаюсь, вони тримають хлопави, квіти, каблучку подарували і я їм сказала «так!». Це була така шутка.
Це дуже приємно! Емоції, вони надихають. По-перше, я знаю дівчат уже багато років, знаю що їм хочеться і намагаюся зробити якісь особливі подарунки. Вони ж не завжди мають бути фінансові, головне щоб це було те, що людині потрібно.

М.А.: Розкажіть про карантинний період. Які рішення ви приймали для збереження клініки та як проводили годину в ізоляції?
І.В.: У карантинний період я дуже змінила свою життя. Раніше я спала по 4 години: виходила з дому о восьмій-дев'ятій ранці, а поверталася – о дванадцятій-першій ночі. Один плюс: я виспалася! Я валялася до 9-10, що я в принципі не роблю, хоч я дуже важко встаю, але я знаю, що треба. До карантину, у мене півроку були завжди розплановані: навчання, поїздки, робота і навіть відпочинок з друзями. Я такий характер, що все планую.
Під час карантину було все спокійніше, всі були вдома. Я зробила безкоштовні онлайн консультації та розвозила препарати сама на Нову Пошту, розробила програму догляду для постійних пацієнтів. Як би це не було смішно, але в телефонному режимі ми робили загальні процедури. Людям це було дуже приємно, бо я багато години їм приділяла та розповідала що завдати.
Ми почали працювати в інтернеті: відкрили онлайн-магазин професійної косметики. Власне, цим я і займалася, був час. Тепер у нас є магазин, куди людина може зайти, придбати догляд, але з консультацією косметолога.
Я це давно планувала, але не вистачало години.
Також, почала з батьками більше години проводити: у них будинок за містом, а я звільнялася до шостої-сьомої, їздила до них, там добре, тепло, барбекю, приватний будинок.

М.А.: Як ви ставитеся до конкуренції на ринку естетичної медицини, адже ця сфера дуже швидко розвивається.
І.В.: Я вважаю, що конкуренції, в принципі, не існує. Пацієнтів так багато, що лікарів поки що на всіх не вистачає. Потрібно розвиватися та показувати пацієнтам саме свої переваги. А людина вже сама вирішує до кого йти, це її особисте право.

М.А.: З якими проблемами та запитами до вас найчастіше звертаються пацієнти?
І.В.: Ми працюємо багато із проблемною шкірою, це є молодші пацієнти. А старші – більше звертають увагу на зморшки, опущення овалу. Нині ставши популярними інстаграми, всі орієнтуються на інстаграмні тренди: губи, вилиці, підборіддя та кути нижньої челюсті. Але це все індивідуально, пацієнту необхідно донести, що має бути пропорція обличчя.

М.А.: Чи були випадки, коли ви відмовляли у процедурі, тому, що ваше бачення естетичної краси та пацієнта не збігалися? Або, можливо, були якісь інші причини?
І.В .: Так, це відбувається дуже часто, я намагаюся переконувати, бо, оскільки у нас в закладі є дуже багато ін'єкційних, безін'єкційних та апаратних методик, косметологія йде більше у комплексному поєднанні. Пацієнти читають про процедуру, знаєте, це як студент медичної академії на першому курсі читає про будь-яку хворобу, він у собі її обов'язково знайде. Так і пацієнт, читає про будь-яку процедуру, і знайде показання для себе. Наша мета – донести людині переваги того чи іншого методу для її типу обличчя, який їй підходитиме більше. Так само і догляд.

М.А.: Ринок естетичної медицини дуже швидко розвивається. Розкажіть про те, скільки часу ви приділяєте навчанням та які курси віддаєте перевагу. Яке з навчання справило на вас WOW-враження?
І.В.: До карантину, за кордон для навчання я їжджу раз на 3-4 місяці, а в Україні до Львова чи Києва – раз на місяць чи два намагалася кудись їздити. Під час карантину це були онлайн навчання, дуже дякую всім компаніям, які дали нам таку можливість безкоштовного навчання, дуже багато інформації.
Пропонують, ти цікавишся, дивуєшся які навчання і складаєш собі у графік роботи.
Більше мені імпонують індивідуальні навчання, вони дають більше інформації. Коли до тебе викладач приїжджає, чи їдеш. Бо великі конгреси, вони цікаві, але там більше людей і інформація розсіюється.
Усі навчання, які я повідала за кордоном, були кожні цікаві по-своєму. Плюс цих навчань у тому, що там твої колеги з інших міст, наприклад, з Києва чи зі Львова, у них більше пацієнтів – це є обмін інформацією та досвідом.
Ну і дуже цікаво проводити годину, у нас є група лікарів, з якими ми часто пересікаємось і вже стали друзями.

М.А.: Які ваші подальші професійні плани та цілі?
І.В.: Найближчою годиною планую придбати в клініку для роботи ще один апарат. Це буде допомога у покращенні результату. Тому, що немає жодної методики, яка самостійно дає хороші результати, все працює у комплексі.

М.А.: Ви сказали, що любите подорожувати. Яке місто чи країна найулюбленіші, а в яку б ніколи не хотіли повернутись?
І.В.: У принципі такого не існує. Шкіра країна запам'яталася чимось своїм. Так, як я казала, я дуже люблю подорожувати і останні 5 років у мене з'явилася мрія об'їздити весь світ, то я намагаюся вибирати завжди іншу країну, щоб побачити її. Якщо я і повертаюся, то завжди в якесь інше місце, щоби побачити саму країну.
Що найбільше запам'яталося, коли я була в Індії на Гоа у 2014 році, я намагаюся завжди поїздки за кордон поєднувати з навчанням. Зазвичай, один раз на рік я їжджу на відпочинок з друзями там, де ми просто відпочиваємо, а решту поїздок, поєдну з навчанням. Ще я цікавлюся психологією і на Гоа проходила курс побудови цілей та підвищення самооцінки. Там була така позитивна енергетика і такий гарний захід сонця, хоч це дуже бідна країна.
Що я для себе зрозуміла: з віком, ми перестаємо щиро радіти, сміятися і плакати, як діти. От там мене навчили повернутись до того стану, який був у дитинстві – ми радіємо всяким дурничкам, над собою потрібно постійно працювати. Перші півроку, коли я звідти повернулася, я була там 21 день, у мене був такий енергетично заряджений стан: я постійно обіймала людей і раділа всяким дрібницям.
Вдома я завжди зациклювалася на непотрібних дрібницях: склянка не там стоїть чи плитка не так почищена – все мало бути ідеально. Коли я повернулася з Індії, я зрозуміла, що ми в житті витрачаємо надто багато часу на «дурниці». Потрібно знайти собі і свій особистий кайф і все, людей більше довкола не існує. Ти самостійний, знаєш чого ти хочеш і радієш усяким таким дрібницям і все. Це від найбільше запам'яталося і я планую туди ще раз повернутись.
Там не було нічого особливого: ми ходили на весілля індійські, гуляли, дихали, жили у халупах. Раніше я дуже любила гламур, я і зараз люблю гарні речі, але вже не зациклюсь на виборі гарного готелю і можу спати навіть на підлозі. Зараз у мене немає такої фішки, як раніше, що має бути все гарне, ідеальне та дороге. Можна знайти й у недорогому, але свій кайф. Мені важко це пояснити, це потрібно відчути. Але там інакше повітря, люди навколо і ти дивуєшся та надихаєшся.
Хоч я і цікавлюся психологією, але все в нашій голові і ніякий психолог тобі не допоможе, поки ви самі це не вирішите, поки не зміните і скажете, що хочу того чи іншого і я тому радію. От, наприклад, я вранці п'ю кофе з гарного кухля, сижу на балконі і радію тому, що я встала, що світити сонце і я здорова. Адже були такі періоди, що тобі щось болить і ти розумієш, що ти взагалі тоді нічого не хочеш, але не треба опускати руки, а вставати і йти далі. І від ти переступаєш, йдеш і йдеш і бачиш перед собою ціль і ти не втомлюєшся. Від головне знайти професію чи хобі в житті, від якого ти отримуєш кайф. Якщо ти отримуєш кайф, це означає, що ти постійно відпочиваєш. Я рахую, що я на роботу ходжу як на відпочинок. Подорожувати я почала останні 5 років, до цього я навіть раз на рік у відпустку не їздила

М.А.: Ви активна молода лікарка. Як ви вважаєте, сьогодні лікареві необхідно розвивати індивідуальний бренд? Чи краще працює все ж таки «сарафанне радіо»?
І.В.: Зараз популярним є Інстаграм. Наш центр косметології називається «Антік», ця назва була одразу придумана – наш центр був в античному стилі і в нашому місті не було такого назви. Я поки що не займаюся розвитком особистого бренду, а намагаюся розвивати заклад. Ну і це почалося відносно недавно, бо раніше працювало все ж таки «сарафанне радіо», а від зараз стали популярні Інстаграм сторінки і ми почали над цим працювати.

М.А.: Хто або що вас надихає та дає сили рухатися далі?
І.В.: Мене надихають мої пацієнти. Коли людина пише тобі повідомлення, що вона задоволена, або 18 травня був день імені Ірини, я святкую його як другий день народження, мене привітала велика кількість людей і цілий салон був завалений квітами. Це дуже приємно!
Правду кажуть: «Не май 100 рублів, а май 100 друзів». Дуже приємно отримувати позитивну віддачу від людей і це надихає. Навіть коли я замучена, але хтось подзвонити і поросити про допомогу, я намагаюся ніколи не відмовляти, а поїхати і допомогти. Це енергетично заряджає.

М.А.: Бачите ви собі в якості тренера чи спікера?
І.В. : Ні, не бачу По-перше, мені так здається мені дуже важко говорити на публику. Хоча, я колись у школі грала у КВК, але це зовсім інше. Щоб вчити людей, потрібно серйозно та відповідально донести цю інформацію. Пацієнтам я пояснюю все більш простому рівні, щоб людина зрозуміла.
Якщо поставити ціль, можна почати вчитися і розвиватися в цьому напрямку, але в мене немає ні часу, ні бажання, напевно. Я намагаюся свою вільну годину, якщо він є, спрямовувати на відпочинки та подорожі.
Бо в будь-яку нову сферу потрібно вкладатись, щоб бути успішним потрібно розвиватись, а на це потрібна година. Мені важко буде поєднувати.

М.А.: Розкажіть чому ви вибрали продукцію компанії Мерц у свій портфель?
І.В.: По-перше, якість та результат. А по-друге, що мені дуже подобається, компанія постійно підтримує навчання, можна звернутись, якщо є якісь запитання до тренерів, у яких я була на навчанні, всі дуже відкриті, ділятися контактами, можна подзвонити запитати та порадитись, ніхто тобі ні в чому не відмовити.
Але основне – це перевірена якість і ти можеш із впевненістю сказати пацієнтам, що цей препарат якісний і не буде якихось «підводних течій».

М.А.: І на кінець: якби ви могли відправити всьому світу послання, що б ви сказали за 30 секунд?
І.В.: Я завжди так говорю своїм пацієнтам, що треба радіти життю, радіти тому, що ви і ваші близькі здорові, а решта – це ваше бажання. Якщо у вас є підтримка, а це наші рідні, вони і ви здорові, у вас є якась мета – все інше у ваших руках. Невдачі є завжди і треба намагатися не зупинятися, а навчитися радіти дрібним промовам і тоді все буде. А ще ні на кого не зважати і не завидувати, радіти з того, що в тобі є особисто. І все, ти будеш найщасливішим.