Інтерв'ю з Людмилою Федорич

Бліць коротких питань

М.А.: Опишіть себе у 2х словах
Л.Ф.: Доброзичлива та результативна.

М.А.: Чому стали лікарем?
Л.Ф.: Тому що батьки дали мені право вибору цієї професії.

М.А.: Які пісні найчастіше застряють у голові?
Л.Ф. :«…Раптом як у казці рипнули двері, Все мені ясно стало тепер, стільки років я сперечався з долею заради цієї зустрічі з тобою)))»;
І друга пісня: «Птах щастя завтрашнього дня, вибери мене, вибери мене)))»

М.А.: Улюблені герої у реальному житті?
Л.Ф.: Своїми героями я назвала б своїх вчителів. До слова «герой» у мене особливе ставлення, як до «надлюдини», а «вчитель» - це «наставник», «близька за духом людина» і іноді навіть «друг». Мені достатньо пальців на двох руках, щоб порахувати таких людей у моєму житті, адже їх не буває багато.
Звичайно ж, насамперед, герої – вчителі – це мої батьки та мій рідний брат.
У спеціальності це мої вчителі – Степаненко В. І., Коляденко В. Г., Заварова Т. Ф., Глухенький Б.Т. Також викладачі з Міжнародного інституту бізнесу – Олена Рижкова, Ірина Бистрова, Олена Владика.
Особливе місце у моєму житті займає Валерій Суханов.
Цих людей я можу назвати наставниками, прагну залишити і розвивати в собі найкраще від них і шаную з вдячністю.

М.А.: Ви виграли 20 мільйонів у лотерею. На що ви їх витратите?
Л.Ф.: Я б інвестувала їх у здоров'я та красу людей. Для мене розташування цих слів має саме такий порядок. В естетичній медицині, людина може бути красивою довго, тільки якщо вона здорова. Тому, свої 20 млн. я витратила б на відкриття клініки з управління віком. Я вважаю, що за цим напрямком майбутнє. Медицина, що була раніше, лікувала хворих людей. Медицина майбутнього і ті напрямки, у яких нам, лікарям, доведеться розбиратися далі, ґрунтуються на вивченні генетики, профілактики, спрямовані на покращення якості та тривалості життя.

М.А.: Улюблена героїня історія?
Л.Ф.: Англійська королева. Мені імпонує династія.

М.А.: У якій країні хотілося б жити?
Л.Ф.: Італія, якщо мріяти. А загалом, я – патріотка. Я люблю Україну, тому, маючи раніше можливості, не поїхала жити в іншу країну. Хоча на майбутнє моїх дітей у мене вже інші погляди. При цьому, свою професійну реалізацію бачу саме тут.

М.А.: Про що Ви мрієте?
Л.Ф.: Я мрію про свою клініку. Планую повернутися на другий курс в інституті бізнесу, щоб написати та захистити дипломну роботу. Безумовно, вона пов'язана з моєю мрією, яка вже перетворилася на ціль. Можливо, це погляд перфекціоніста на побудову своєї справи, але я впевнена: щоб зробити щось добре та максимально якісно, ти маєш знати як це робити. Для мене створення та управління клінікою естетичної медицини – це не про те, щоб уміти досконально все робити самій. Це про вміння підібрати свою команду, розбудувати всі внутрішні процеси, планувати, аналізувати поточні результати, вимагати зворотний зв'язок, щоб ефективніше функціонувати. Головне - брати відповідальність за прийняті рішення, якими б вони не здавалися в моменті такої мінливої економічної ситуації в країні.

М.А.: Ви безумовно перфекціоніст. Це вам допомагає чи заважає?
Л.Ф.: Я вважаю, що найголовніше для перфекціоніста – зрозуміти, що він ним є і потім зробити максимальну кількість зусиль для того, щоб «обтесати» та прибрати непотрібне. Адже «непотрібного» накопичується у житті багато: ми обростаємо величезною кількістю інформації, наші кола спілкування розширюються у всіх напрямках. Напевно, основна позитивна якість перфекціоніста – це вміння раз на тиждень проводити звірку своїх внутрішніх процесів, планів та поведінки, дій для того, щоб розуміти, що ж насправді термінове та важливе, а що – ні. І очищати простір, включаючи свої думки.
Криза мого перфекціонізму сталася одного разу у відпустці на Червоному морі. Я вирішила віддатися стихії та спробувати себе у віндсерфінгу. Будучи дерматовенерологом від кінчиків пальців до коріння волосся, я замовила собі дошку і одягла просолений костюм, який ліниво чекав мене на пекучому сонці і не був моїм індивідуальним. Тоді я зрозуміла, що для мене, як для перфекціоніста, закінчився важкий і дуже напружений період життя завжди на «відмінно».
Тому що енергію, творчість та сили нам дає робочу напругу і цей класний стан. Тільки в робочій напрузі можна бути ефективним, проактивним, результативним та емпатичним. Тому що в моменти, коли ти в глибокому «мінусі» або у феєрверці власних емоцій, коли ти нікого не чуєш і зосереджений тільки на ідеальному результаті, ти не можеш бути оптимально продуктивним. Вийшло, що віндсерфінг був моїм підсвідомим способом корекції перфекціонізму. Допомогло)

М.А.: Що для вас кохання?
Л.Ф.: Любов – це неземне почуття-стан. Для мене вона не ділиться на любов до коханої людини, дітей, батьків, друзів, пацієнтів, роботи… Це одне велике почуття. Кожен із нас народжується з даром любити, але через обставини, не всі розуміють це швидко і використовують його для реалізації свого щастя. Я відчула та зрозуміла це рано. Сьогодні я відчуваю любов до всього і до всіх, що мене оточує. Саме тому, багато пацієнтів залишаються зі мною десятиліттями – адже перше, що вони отримують від мене – це любов.
Любов до моїх близьких трохи інша. До батьків я відчуваю пошану та поклоніння, вони мої перші вчителі, які дали життя, любов, віру, волю. Я вдячна мамі та татові за те, що у 6 років я вперше зайнялася професійним спортом – спортивною акробатикою. Мій робочий спортивний тиждень складався із щоденних тригодинних тренувань з 18.00 до 21.00. Законний вихідний був лише у неділю. Один із моїх яскравих дитячих спогадів: я йду після тренування вечірньою засніженою вулицею, де платани схилилися аркою над дорогою, відкриваючи невисокі будинки, фіранки в яких відкриті. Я дивлюся в ці вікна, а по телевізору показують передачі – «На добраніч, малюки» або вже «Час». В якісь секунди мені було навіть прикро, що я не дивлюсь мультики у теплому будинку, а йду з тренування. Але зараз я дякую своїм батькам і розумію, що ці 6,5 років професійного спорту, які дали мені перше звання кандидата у майстри спорту зі спортивної акробатики, виховали волю та вміння відкривати не лише друге, а й двадцяте подих. Це допомагає мені, незважаючи ні на що, завжди залишатися гнучкою людиною зі стрижнем усередині, як каже дороге та близьке моє оточення.
Зараз для мене важливе питання - чи добре сильній жінці, чи нею треба бути. Я вважаю, що жінка не повинна бути жорсткою та категоричною у житті. Бізнес-леді, яка виконує чоловічі функції, - це модно і актуально, але дуже енергоємно для жінки. Для мене сильна жінка – та, яка має багатий внутрішній світ та інтелект, але при цьому пластична та дипломатична, гармонійно зберігає свій зовнішній жіночий образ, без директивності та категоричності по відношенню до чоловіків. Як на мене, це дуже актуальна тема на сьогодні, бо сильних та успішних жінок зараз багато. Здійснюючи мою мрію – відкриття клініки, я вважаю одним із головних особистих завдань – зберегти баланс між бізнес-леді та жінкою.

М.А.: Що для вас успіху?
Л.Ф.: Успіх для мене є реалізація своїх унікальних можливостей, закладених генетично даних від природи, які роблять щодня щасливим.

М.А.: Яка ваша головна мета у професійному житті?
Л.Ф.: Реалізація моєї мрії, для якої вже кілька разів переписаний бізнес-план. Це створення клініки естетичної медицини. Насправді, я вже маю маленьку команду, з якою я працюю. Ми обговорили нашу місію, первинні цілі, завдання та бачення їх реалізації. Я будую команду, дуже люблю цих людей. Знаючи себе, я визначила яких саме людей не вистачало для того, щоб система працювала. Окрема тема – це питання «що працює по-справжньому?». На сьогоднішній день я вважаю, що у бізнесі, як і в житті, у відносинах працює виключно система. Тільки системне використання даних, часу, ресурсів, здібностей людей та твоїх особистих якостей забезпечує гарний, правильно побудований процес та якісний результат.

М.А.: Чому ви обрали саме цю спеціальність (дерматовенерологія)? І чому вирішили перейти у сферу естетичної медицини?
Л.Ф.: Насправді я хотіла бути журналістом міжнародного рівня. Свого часу, після закінчення 11 класу, я написала на друкарській машинці листа в МДІМВ, в якому розповіла про себе і про те, що дуже хочу стати їх студенткою. Я здивувалася, коли через 2 тижні отримала офіційний лист відповідь, в якій було сказано, що дуже раді вітати мене, але на сьогоднішній день на факультет міжнародної журналістики проводиться набір тільки для чоловіків. Це дало мені, шістнадцятирічній школярці, розуміння того, що коли ти стукаєш, двері відчиняються. За кілька років на цей факультет почали приймати і жінок.
Таким чином, шляхом «природного відбору» відбулася моя переорієнтація, про яку я зовсім не жалкую, бо журналістський напрямок я реалізую в моїй спеціальності. Мою систему роботи умовно можна розділити на 3 розділи у яких 60% займає практика, 30% – педагогіка та 10% – наукові дослідження. Всі ці 100% дають мені основу як спікера. Я вважаю, що грамотний, професійний виклад матеріалу та досвіду своїм колегам можливий лише за наявності академічних та практичних знань. Наукова діяльність допомагає поєднувати, аналізувати дані та робити висновки.
Дійсно хороший спікер також може діагностувати та аналізувати аудиторію, викладаючи інформацію максимально доступно, змінюючи спосіб подачі вже в процесі, підлаштовуючи його під аудиторію.
Для мене немає складних пацієнтів та важких клієнтів. Я можу знайти контакт із кожним пацієнтом, який заходить до мого кабінету. Вважаю це результатом багатьох років роботи. Вважаю, що пізнання людини є найважчою з усіх наук. Допомагає тільки досвід і бажання збагнути. Одна з моїх улюблених цитат Джона Леннона - «Повне марення, коли кажуть, що я раптом відкрив у собі обдарування. Я просто працював.
Отже, я зрозуміла, що міжнародна журналістика все ж таки не дарма відсіялася, але вона частково реалізована в моїй науковій діяльності, адже я теж пишу статті. Другим варіантом професії була медицина. Цього хотіли мої батьки, але вони знайшли сили і дали можливість зробити перший крок мені. Мої мудрі батьки дочекалися відповіді з МДІМВ і я прийняла їх варіант стати лікарем. У ті часи була «мода»: хлопчики – військові, дівчатка – акушер-гінекологи. Але на 5 курсі я зрозуміла, що маю високу здатність до емпатії, «включаюсь» в історії своїх пацієнтів. Іноді навіть «проживаю» з ними їхню історію хвороби. І зробила висновок, що не зможу бути учасником процесу, в якому відбувається не лише народження, а й якісь ускладнення та побічні ефекти, які є в акушерстві та гінекології.
Думка дня – для того, щоб бути ефективною, потрібно зрозуміти себе. Я вирішила, що мені потрібна терапевтична спеціальність. Таким чином, виникла дерматологія. Через кілька років, після поліклінічного прийому в ролі дерматовенеролога, я зрозуміла, що мене цікавить усе, що пов'язане із захворюваннями шкіри обличчя. Таким чином, вже дуже давно, я виділила для себе напрямок діяльності, який пізніше почали називати «естетична медицина».

М.А.: Кожен викладач раніше був студентом, розкажіть випадок із Вашого студентського життя.
Л.Ф.: Мені одразу згадався випадок, який я назвала б «професійним хрещенням» для себе. Чи не кумедний, а серйозний. Це був момент, коли я зрозуміла, що вона, моя спеціальність. Ми була на обході з викладачем під час циклу «дерматовенерологія», у палаті підійшли до пацієнтки, яка мала летальне захворювання – справжня пухирчатка. Я виявилася ближче за всіх до її ліжка, вона взяла мене за руку і сказала: «Дай мені руку, дитинко, я не заразна». Цей момент став значущим.

М.А.: Чи бувають моменти, коли Вас залишає натхнення (втрачаєте віру в себе, свій бізнес)?
Л.Ф.: Коли мені здається, що я втрачаю віру і що в житті дуже багато залежить від інших людей та якихось обставин, я згадую свої заняття професійним спортом і ті зимові вечори, коли я йшла додому. У ці моменти я згадую, що маю внутрішню силу, яка є моїм ресурсом. На сьогодні я впевнено можу сказати, що знайшла свою точку опори. Вона знаходиться всередині мене, я знаю, як вона виглядає, який у неї аромат, температура і колір. У ті хвилини, коли мій ресурс закінчується, я звертаюся до себе.

М.А.: Ви автор та співавтор більш ніж 80 наукових публікацій. Розкажіть про Вашу наукову роботу.
Л.Ф.: Період наукової діяльності розпочався для мене трохи несподівано. Я прийняла рішення про те, що стану викладачем і займатимуся наукою після фрази одного з моїх вчителів: «Справжнім фахівцем можна стати тільки тоді, коли ти станеш викладачем». Сьогодні я готова підписатися під цими словами.
Щороку, повертаючись у викладацьке крісло 1 вересня, я повторюю свою спеціальність спочатку. Адже коли ти систематично повторюєш щось, ти щоразу відкриваєш для себе щось нове. У науці мене цікавлять захворювання шкіри обличчя і на сьогодні у мене є патенти з лікування акне та розацеа. Моя дисертація називається «Імуномезотерапія в комплексному лікуванні акне та розацеа». 10 років тому, коли я захищала цю роботу, слово "імуномезотерапія" для класичних дерматологів було дивовижним. Це був своєрідний провідниковий момент для того, щоб об'єднати академічну школу дерматовенерології та естетичну медицину. Адже всі ми є елементами системи. І якщо ти розумієш своє місце в ній, тобі легше визначати шляхи досягнення цілей.

М.А.: Що надихає вас на шляху до успіху?
Л.Ф.: Мене надихає кохання. Це всеосяжне почуття.

М.А.: Який ваш наступний етап на заваді розвитку?
Л.Ф.: У мене є прагматичні цілі, які прив'язані до відкриття клініки. Я ще не готова про них казати.
Проте, поки що планую отримати диплом магістра бізнес-адміністрування для того, щоб стартувати як справжній управлінець.

М.А.: Чи могли Ви уявити себе у дитинстві успішної бізнес-вумен у медичній сфері?
Л.Ф.: Я точно знала, що буду щасливою. Це заслуга моїх батьків. Щодня вони говорили мені про те, що я найкраща, щаслива та красива. Одне з головних завдань батьків – це дати дітям ось це відчуття щастя і, безумовно, залишити його у собі та тримати всередині сім'ї.

М.А.: Чи є у вас свої особливі місця, які наділені силою та енергією?
Л.Ф.: Звичайно, є, ось, наприклад, цей фікус, який уже потрапив в історію. Я б сказала, що ця квітка є матеріальним представником моїх сімейних цінностей. Адже колись це була маленька квіточка, яка виросла і стала незручною у квартирі. Тоді я його перевезла до свого робочого кабінету з високими стелями і тут йому добре. Це дерево вже стало для мене священним своєрідним місцем сили. Іноді навіть саджу під фікус своїх пацієнтів.
Я вважаю, що кожен має свої місця сили. У когось це історичні пам'ятки, пам'ятки архітектури. Нещодавно, прогулюючись із близькою мені людиною біля Володимирської гірки, я відчула найпотужніший потік енергії поряд із пам'ятником святого Володимира. Я зрозуміла, що ніколи не знала, що саме тут є моє місце сили.
Коли до мене приходять пацієнти і відкриваються, розповідаючи потаємне, кожного з них я саджу на різні місця, залежно від їхнього внутрішнього стану.

М.А.: Чи залишається час для дозвілля? Як вважаєте за краще його проводити? Чи є у Вас хобі?
Л.Ф.: Я Народилася в сім'ї довгожителів, мій дідусь прожив 101 рік. Намагаюся не витрачати базові дані дарма і приділяю достатньо часу своєму тілу.
По-перше, намагаюся лягати спати вчасно, щоб вироблявся мелатонін і навчаю своїх дітей. Пояснюю їм години вироблення гормонів, які роблять нас щасливими та продуктивними. По-друге, я займаюся фітнесом, йогою та пілатесом. Роблю це дуже давно системно та регулярно. Був річний досвід занять латиноамериканськими танцями. Із задоволенням би продовжила.
Мрію навчитися мистецтву малювання.
Люблю глибоку музику, сучасну поезію, як і поетів срібного віку, люблю споглядати архітектурні шедеври.
Закінчила музичну школу за класом фортепіано. Люблю джаз та класику.
Сидячи біля води, забуваю все непотрібне та порожнє.

М.А.: Ваші діти дуже пишаються своєю мамою, як вони це висловлюють?
Л.Ф.: Я дуже пишаюся своїми дітьми. Я та мама, яка максимально інвестує у розвиток своїх дітей усі можливі ресурси. Я вважаю, що одне з головних завдань батьків – розглянути талант у своїй дитині для того, щоб потім допомогти йому реалізуватися. Мені це вдалося.
Наприклад, моя старша дочка Валерія поринула у маркетинг. Вона закінчила перший курс факультету «маркетинг менеджмент», зараз бачить себе більше у дизайнерстві та медіа. Проте ми обидві вважаємо, що базова економічна освіта – це необхідна основа для того, щоб розвиватися далі у професії. Свого часу на розвиток її творчих здібностей вплинуло професійне заняття танцями. Вона виступала на конкурсі «Крок до зірок», дуже гарно малює, особливо їй вдаються портрети, колекція має навіть ікону. Напевно, тут є зв'язок із мамою, бо я теж по-своєму малюю обличчя. При цьому, Лерочка також займається різними видами спорту, включаючи сноубординг та віндсерфінг. Мені здається, з неї вийшов би чудовий пластичний хірург. Ця та мрія, яку мені вдалося залишити при собі та не тиснути на неї. Тому вона пішла своїм шляхом.
Сина я намагаюся виховувати та вирощувати справжнім чоловіком для його майбутньої родини. Докладаю всіх зусиль, щоб він був самостійним і був мені другом. Коли я вступила до Міжнародного інституту бізнесу, повідомила йому, що у вихідні 2 рази на місяць мене не буде вдома, я вчитимуся. Він був страшенно незадоволений та обурений, адже я й так багато працюю. Подумала, що нам потрібно дійти вирішення цієї проблеми на свідомому рівні. Одного дня, проїжджаючи проспектом Героїв Сталінграда, я побачила бігборд з рекламою дитячої бізнес-школи «MBA kids», в якій він успішно навчається. Це виявилося правильним рішенням. Те, що створено у цій школі, це ідеальна модель, де розкривають управлінський потенціал дітей. З того моменту ми зрозуміли одне одного: навчаємось удвох.

М.А.: Якби ви були чарівником, якими надприродними можливостями ви наділили б себе?
Л.Ф.: Я зробила б усіх людей здоровими.

М.А.: Як ви вважаєте, сьогодні косметологія – це маст хев, обов'язкова профілактика чи вікова потреба?
Л.Ф.: Я дуже рада тому, що на сьогодні ведеться робота щодо запровадження спеціальності «Косметологія», бо поки що її не існує, є лише «Дерматовенерологія». Косметологія – це не лише естетична медицина. Насамперед, це антивікова медицина, в якій враховується генетика та профілактика всіх можливих станів, до яких людина схильна від народження. Для мене головні завдання в медицині на сьогодні загалом це профілактика. Я собі зайняла місце в системі, де намагаюся запобігти захворюванням моїх пацієнтів. Звичайно, лікувати теж, якщо потрібно. Наприклад, коли я аналізую біохімічний аналіз крові, я дивлюся чи не просто відмічений показник зірочкою (коли він вийшов за межі референтних значень). Я дивлюся на показник і межі, яких він прагне, і аналізую його динаміку. Далі ми з пацієнтом в естетичній медицині починаємо займатися його соматичним здоров'ям паралельно.

М.А.: Як розвиватиметься ринок естетичної медицини?
Л.Ф.: Для того, щоб прогнозувати, потрібно мати певну аналітику та інтуїцію. А це вже про маркетинг. Тому я можу припустити, ґрунтуючись на своїх особистих цінностях та переконаннях, що майбутнє естетичної медицини – anti-age напрямок. Це управління віком з погляду молекулярного, клітинного і тоді тканинного рівнів. По суті, дерматологи сьогодні найчастіше працюють із тканиною – шкірою. Це орган, ми його бачимо. Але насправді справжнє омолодження знаходиться на внутрішньоклітинному рівні. Шкіра виглядає красиво лише тоді, коли у клітці правильний обмін. Тому, при виборі препаратів та методик, я завжди орієнтуюсь на рівень роботи препарату. Якщо мене влаштовує набір рівнів дії, тоді я в цю методику занурююсь.
Це також вплинуло на мій вибір напряму тренерської роботи у компанії Мерц. Я вирішила, що мені цікавий Ендорет і плазмотерапія. Я впевнена, що майбутнє за натуралізацією та індивідуальним підходом, і надалі медицина розвиватиметься у цьому напрямі. У використанні ресурсів організму Ендорет дає нам ключові фактори росту, які впливають на всі клітини-мішені сполучної тканини, викликаючи оптимальну регенерацію. У результаті препарат власної плазми показує максимальну ефективність при повній безпеці. Це мої критерії вибору засобу та методу. Для мене дуже важливо, щоб була наукова доказова база як для академічного доктора і викладача. Також важливою є ефективність засобу або методу і, звичайно ж, його найвища безпека.

М.А.: Скільки часу ви залишаєте та приділяєте власному навчанню
Л.Ф.: Моє навчання нескінченне. У мене немає меж із самонавчання або ж навчання студентів та колег. Навіть коли ти виходиш на високий рівень тренерства, спілкуючись із колегами, ти все одно вчишся, аналізуючи досвід інших. Допомагають у цьому багато різних інсайтів. Навчання – це основа мого життя, система та процес, в якому я живу.

М.А.: Дайте пораду спеціалістам-початківцям
Л.Ф.: Для початку я рекомендую здобути базову академічну освіту за спеціальністю «Дерматовенерологія». Таким чином, можна буде рухатися у цій спеціальності юридично правильно. Також, початківцям та лікарям у моїй команді, я рекомендую відвідувати навчальні курси високого рівня. Обов'язково у їхньому виборі, необхідно ознайомитися з портфелем компанії, вивчити «портрети» тренерів та скласти для себе план особистого розвитку, можливо, шляхом багаторазового вивчення одного питання до повного розуміння.

М.А.: Ви партнер Мерц в Україні, чому взяли цю продукцію до свого арсеналу?
Л.Ф.: Після спілкування з керівництвом компанії Мерц, я зрозуміла, що ми маємо однакові цінності. Мені імпонує робота команди, і те, що компанія приділяє багато сил та часу на її навчання та розвиток. Це дозволяє налагодити ефективну роботу та стрімко рухатися вперед. Особливо мені подобається навчання тренерів тренерами різних рівнів. Міжнародний рівень навчання тренерів Мерц це вищий пілотаж.

М.А.: Як навчитися залагоджувати конфлікти цивілізованим способом?
Л.Ф.: Я цьому навчилася. У конфлікті я займаю становище мого опонента і часто розумію, що людина сперечається сама з собою.
Як у сварках, так і просто у відносинах між людьми, мені дуже цікава тема темпу та швидкості. У будь-якому людському контакті важливо зрозуміти, що ми маємо разу швидкість руху переважають у всіх сферах діяльності. І ключовим моментом у встановленні цього контакту є розуміння однієї зі сторін, що комусь необхідно сповільнитись, а комусь прискоритися.
У мене є правило "шість секунд". Тобто особисто мені достатньо 6 секунд, щоб визначити чи «своя» переді мною людина. Але ж це в мене так, а комусь треба 77 разів відміряти… Треба залишати кожному право бути собою.

М.А.: Опишіть клініку своєї мрії
Л.Ф.: Це максимально відкритий простір, в якому багато світла, теплих відтінків, можливо навіть кольору «усмішки». У ньому дуже багато натуральних рослин, тече вода та грає гарна розслаблююча музика. Відвідувача зустрічає добродушний та усміхнений персонал, де пацієнт отримує високу якість медичних послуг, кохання та 100% увагу. І це – щаслива я.