Інтерв'ю з Яною Китаєвою

М.А.: Яна, пропоную почати з витоків вашого успіху. Чи пам'ятаєте Ви, яка професія першою зацікавила Вас у дитинстві?
Я.К.: Ви знаєте, тут настільки все просто, тому що у своєму усвідомленому віці, з 10-11 років, я чітко для себе обрала, що буду лікарем. І я вже з тих малих років побудувала собі план дій, почала поглиблено вивчати біологію та хімію. Вже тоді я віддавала перевагу тим наукам, які знадобляться для вступу до медичного університету.

М.А.: Ви із сім'ї медиків?
Я.К.: У сім'ї у нас медиків немає, абсолютно. Але маю близьких друзів сім'ї, які мене завжди надихали.
Я із Сумської області, міста Шостка. І ще змалку я приходила у відділення гінекології до своєї коханої Наталії Михайлівни, яка мене надихала. Я бачила, як працюють ці жінки, ці білі халати, цей медичний запах. Я була тоді зачарована, знаєте це як наркотик. Я настільки цим насолоджувалася і тоді я зрозуміла, що на мене чекає тільки медицина.

М.А.: Донька-лікар – це мрія для батьків. Як відреагували ваші батьки?
Я.К.: Батьки зітхнули, бо дитина змалку визначилася, ким вона хоче бути. Вони мені просто цьому сприяли, допомагали через свої можливості. Наприклад, якщо мені був потрібен сильний репетитор з хімії, ми разом його шукали, обирали та вивчали.
У далекому 2003 році, подавати документи до університету та складати іспити, тато їздив разом зі мною. Пам'ятаю ще вчительку з біології – Надію Єгорівну, яка готувала мене до іспиту. Вона просила передзвонити після здачі із результатом. Тоді телефон був біля зоопарку. Я швидко здаю іспит і біжу до телефону дзвонити вчительці, що я склала! Комісію своїми знаннями приємно здивувала та зачарувала, адже моя вчителька дала дуже багато знань, вона до молекул розповіла мені всю біологію. Це таке було щастя, це такі емоції, які вже через роки досі мене гріють. Як для дитини була важлива підтримка батьків та педагога.

М.А.: Розкажіть про студентські роки. Чимало фото збереглося?
Я.К.: Студентських у мене мільйон, бо моя одногрупниця, зараз моя приголомшлива подруга, колега та доктор-гінеколог, шалено любила носити на всі пари фотоапарат. Він був простий, така чорненька коробочка, за допомогою якої ми фотографувалися дуже багато: на кафедрі анатомії, на кафедрі фізіології, перший курс, хімія, фізика. Це було безліч фотографій, навіть ганок центрального морф корпусу, ще у старих синтетичних халатах. Ось це все є, і ми дуже часто збираємося з одногрупниками, Віка (подруга) приносить пачку цих фотографій, ми знову занурюємося в ту атмосферу і дивимося на себе замучених, виснажених студентів.
Пам'ятаю свою першу пару, це було 1 вересня 2003, першою парою була анатомія. Уявляєте, перша пара і викладач починає все пояснювати латиною. Бере хребці і латиною нам все промовляє і вже починає нас питати. Я себе тоді відчула себе абсолютно заляканою дитиною, як котик. У мене був шалений шок, мені хотілося кудись втекти. Я зрозуміла куди я потрапила і назад дороги немає, тому що якщо я це кину, тоді моя мрія просто впаде і плюс до всього у мене був страх повернуться до свого міста і зганьбити батьків. Зрозуміло, що це був ще юнацький максималізм, але я справді цього боялася. Думала, що якщо я зараз не впораюся і все це не вивчу і не здам, одним словом, якщо я все це не подужаю, це буде ганьба насамперед для мене та моєї родини.

М.А.: Які спогади є про «анатомку»?
Я.К.: Як би це не звучало, але всі трупи, які були у нас в анатомці, були з прізвищем та ім'ям. Ми досі пам'ятаємо нашого дідуся Березовського. Це такий досить свіжий труп, який нам привезли вже у другому семестрі першого курсу. Він ще був повністю не відсепарований, тому ми допомагали анатомам трішки відокремити судини та нерви, відокремити шкірні клапті, внутрішні органи. Дідусь Березовський назавжди залишився у нашій пам'яті.
Тоді навчання було набагато цікавіше, у нас дуже багато чого було. У нас були трупи, над якими ми працювали день у день, у нас були у відрах усі органи. Студентам, які добре вчилися, давали хребці додому, щоб вони могли все детально і правильно вивчити. І я пам'ятаю, як серпень-вересень першого курсу я приносила ці хребці додому, і сиділа чітко кожну фісуру, кожний отвір вивчала. Якщо сказати правду, то було складно, але ми всі жили мрією, що виростемо та станемо класними лікарями.

М.А.: Ви з таким захопленням про це розповідаєте!
Я.К.: Тому що це шалено люблю! Розумієте, це моє! Це моє життя і завдяки тим випробуванням, які давав мені медичний університет, я стала тією, якою я зараз.

М.А.: Чому вибрали спеціальність «Дерматовенерологія»?
Я.К.: Взагалі, я себе готувала до гінекології та акушерства, я навіть після 3 курсу їздила за обміном до Литви, проходила практику в пологовому відділенні, в оперуючій гінекології. Мене завжди трошки збуджувало, мені шалено подобалося те, що страшніше і складніше. Я завжди до цього готувалася.
Так як я з маленького міста Шостка, влітку на канікулах я приїжджала додому та проходила практику у відділенні гінекології та пологовому будинку. Найцікавіша подія, що запам'ятовується, пов'язана з літньою практикою в морзі. Завідувачем цього моргу був мій приятель, друг сім'ї, я попросила його взяти мене на практику до себе, це для мене було дуже важливо. Він не вагаючись погодився, для мене це була просто неймовірна нагода. Так як це був літній сезон, трупів було багато, тому розтинок було багато і лікар мені все показував та розповідав. Грубо кажучи у мене, тоді був мікро курс патофізіології та патанатомії.

М.А.: А чи пам'ятаєте той момент, коли вирішили стати косметологом?
Я.К.: Ще на 6 курсі я стала про це замислюється. Тоді я часто спілкувалася з дорослими лікарями, зі своїми наставниками, котрі мене. Мені рекомендували розглянути спеціальність дерматовенерології, адже там дуже багато цікавого. Ця робота також пов'язана із захворюваннями нижче пояса та пов'язані з гінекологією. Мене питали, чи готова я провести 80% свого вільного часу на нічних чергуваннях у пологовому будинку? Я задумалася і зрозуміла, що це мені дійсно подобається. У дерматології так само є моменти страшніші та складніші. Тож я вирішила змінити ракурс, влаштувала собі заочний цикл на базі обласного диспансеру. Чисто через неймовірну випадковість мені пощастило потрапити туди. Очний цикл був у нас на кафедрі, приголомшливі були заняття та викладачі, але практика більше проходила в обласному шкіряні. Це був незабутній час, я тоді ще паралельна робота асистентом головного лікаря.
Бувало, що я приходила на роботу о 9-й ранку і виходила о 21:30 вечора і не краплі не відчувала втоми, тому що пацієнтів було багато і вони настільки були різні, починаючи від псоріатичних проблем і закінчуючи венерологією, сифіліс, саркомою. Це справді була сильна практика. Саме тоді почала зароджуватися косметологія, з'явилися семінари у тому числі й з мезотерапії, починали розуміти, що є такі препарати, як гіалуронова кислота. Нам тоді здавалося, що це з галузі фантастики. Вже тоді я розуміла, що косметологія - це невід'ємна частина дерматології, тому що ти лікуєш пацієнта від акне, розації, рубці, різні теології, і ти розумієш, що потрібно підключати косметологічні методики. Тоді моя медсестра, моя улюблена Марія Петрівна, якій трохи за 60, була моїм піддослідним кроликом. Сходивши на новий семінар, я приносила нові препарати та робила її гарною. Вона терпіла все, скільки її основна мета – бути красивою. Вона завжди чекала, що я нового їй знову принесу, яку техніку. Зараз впевнено можу сказати, що вона в мене красуня!

М.А.: Який рівень емпатії повинен мати лікар? Наскільки ви емпатичні?
Я.К.: Я люблю людей, тож можу сказати, що емпатична на 100%! Про це знають усі мої пацієнти, я можу їм щиро каже, що я їх люблю.
Дерматологія та психологія дуже взаємопов'язані, пацієнти часто перебувають у депресивному стані, тому лікуючи шкіру своїм пацієнтам, мені обов'язково потрібно давати їм дозу кохання та турботи.

М.А.: Як справляєтеся з такою енергією, адже вона не завжди є позитивною.
Я.К.: Спочатку було важко, я просто вигоряла, шалено втомлювалася, мене вичавлювали як лимон. Я на зв'язку з пацієнтами 24/7, завжди даю свій номер, щоб мене потім не шукали, тому пацієнти зі мною постійно на зв'язку. Якщо раптом якась реакція, якесь небажане явище, завжди можна мені написати, і я відповім. Але згодом я навчилася з цим справлятися та заряджатися. За допомогою практики я навчилася віддзеркалювати від себе негатив. Це приходить з лише досвідом, і жодні поради та майстер класи тут не допоможуть.

М.А.: Чи відчуваєте себе кар'єристкою?
Я.К.: Збоку може здатися, що доктор Китаєва кар'єристка, адже я люблю свою справу, у мене виходить добре, я постійно розвиваюся і досягаю висот. Але в мене завжди на першому місці сім'я та діти. Тому не можу сказати, що я на 100% кар'єристка, але точно не домосідка. Вдома я себе не уявляю, навіть коли трохи втомлююся і беру вихідні, на 2-3 добу я розумію, що мені час уже йти на роботу. Я вже потребую спілкування і хочу лікувати, колоти, різати. Я помітила таку закономірність, коли в мене забирають лікування, то я починаю хворіти як душевно, так і фізично. Тому я маю працювати, я маю лікувати людей.

М.А.: Ви перфекціоніст?
Я.К.: З упевненістю можу сказати, що так. Я люблю, коли все правильно, чітко, красиво та ідеально. Для роботи, я вважаю, це гарна межа. Звичайно, не завжди виходить, але потрібно цього прагнути.

М.А.: Яна, то що ж для Вас успіх?
Я.К.: Успіх – це емоції! Якщо торкаємося роботи, то для лікаря успіх – це затребуваність. Адже коли я йду на роботу, я щаслива від того, що маю щільний запис, що до мене повертаються пацієнти, що вони зі мною роками і наводять свої сім'ї та дітей. Для мене це успіх, що я дійшла до цього рівня та маю довіру пацієнтів, але це все завдяки моїй старанній роботі. Адже всього цього відразу не можна отримати, потрібно накопичити знання та досвід, щоб людина довірилася лікарю.

М.А.: Розкажіть перший каверзний випадок із пацієнтом?
Я.К.: На початку кар'єри таких випадків було дуже багато, особливо у державній лікарні. Найсмішнішими випадками були, коли я приймала в кабінеті венерології, де більше пацієнтів з інфекцією, що передається статевим шляхом (сифіліс, гонорея). Тоді складно стримати серйозну лікарську міміку, збираючи анамнез (відомості) у чоловіка, який заразився сифілісом. Ситуацій було багато, були і циркачі, і далекобійники, наслухавшись різних історій, я зрозуміла одне, що всім вірити не можна, кожен хоч трохи, але бреше.

М.А.: Чи було все кинути?
Я.К.: Ніколи в мене такого не було, єдине, чим я можу страждати це від вигоряння та втоми, коли тижні за тижнем, день за днем – прийоми, прийоми та прийоми. Я навчилася правильно брати вихідні, балансувати роботу із відпочинку. Можу кудись виїжджати із сім'єю, або просто в піжамі почитати книжечку для того, щоб відновиться. Думок про те, щоб все кинути в мене ніколи не було, скільки я собі ніде більше не бачу, крім моєї улюбленої дерматології.

М.А.: А що для Вас є відпочинок?
Я.К.: Відпочинок у мене різний, пасивний та активний. Іноді просто хочеться полежати "рулетиком", коли я завертаюсь у м'який пледик для того, щоб щось подивитися чи просто почитати. Але я регулярно займаюся спортом, і я це роблю ще зі студентських років. У моєї родини є персональний тренер, діти у мене у великому спорті, а я з чоловіком у своєму спорті... Тому у мене регулярні фізичні навантаження: повітряна йога, кардіо.

М.А.: Розкажіть про свою сім'ю.
Я.К.: У мене є 2 прекрасні дівчинки, 12 та 8 років, мій чоловік – моя опора та підтримка. Завдяки певним стусанам чоловіка, я досягла те, що маю зараз, адже збоку завжди видніше. Коли я працювала в державній структурі, коли вже загрузла в тому, мені потрібен був піначки рухатися далі і ось їх я отримувала від свого Дениса Олексійовича.
Можу сказати, що я для своїх дівчаток приклад, вони знають, що для виконання їхніх бажань та виконання цілей, потрібно наполегливо працювати, вчитися та працювати. Тому кожен займається своєю справою, дівчата у мене займаються великим тенісом, бальними танцями, постійно є додаткові уроки, щогодини у всіх розписано. Тому в нас є традиція: увечері ми зустрічаємося за вечерею, ділимося своїм днем, своїми емоціями, що у дівчаток було в школі, що у мами на роботі, які новини у тата. І це мої моменти щастя!

М.А.: Ви, як мама, бачите своїх дівчаток у медицині?
Я.К.: Я бачу в медицині свою старшу дочку, вона чимось схожа на мене, вона любить усіх лікувати та рятувати, вона дуже любить тварин. Ось учора вона мені принесла із зоомагазину нового звірка і сказала, що він у нас житиме. І вона, справді, їх доглядає, вона їх годує. Допомагає безпритульним тваринам. Вона має велику любов до людей і тварин, і велике почуття турботи.

М.А.: Яку роль займає дерматологія у вашій практиці?
Я.К.: 70% пацієнтів моєї клініки – це дерматологічні хворі. Ми йдемо до б'ютіфікації краси через здорову шкіру. Крім мене в клініці працює ще 3 лікарі-дерматологи, у яких абсолютно змішаний прийом як естетичною медициною, так і дерматологією. Тобто вони можуть консультувати пацієнтів, так і робити приголомшливі губи, ін'єкції ботулотоксину. Це 2 у 1, це єдине ціле. Часто до моєї клініки приходять пацієнти з дуже важкими дерматологічними проблемами, які ми дійсно вирішуємо. Курс лікування такого пацієнта також включає ін'єкційні та апаратні методики. Для мене взагалі не зрозуміло, як косметологія може стояти окремо від дерматології. Це дуже дивно, коли лікар-косметолог не може надати банальну, просту дерматологічну допомогу своєму пацієнтові і спрямовує його до свого колеги.
Усі хочуть лікувати гарних та багатих, але ніхто не хоче займатися дерматологічними захворюваннями та проблемами.

М.А.: Чи бачите себе автором наукової роботи?
Я.К.: Так, я почала про це замислюватися. Другий етап після доповіді 11 березня на конгресі DocTok, я розглядаю – записати наукові семінари, у мене вже є матеріал. Я до цього вже прийшла, якби мені рік тому сказали про це, я відмовлялася б, я не була до цього готова. Зараз я вже хочу і маю що сказати.

М.А.: Отже, ми вилікували шкіру, переходимо до б'ютіфікації. Улюблена ваша процедура?
Я.К.: Все залежить від категорії пацієнтів. Якщо приходять молоді дівчата років 20-30, то швидше за все ін'єкції Хеоміна, аугментація губ. Якщо дівчатка старші, тоді я чітко прописую протокол корекції. Він може складатися з контурної пластики та з ін'єкціями Хeomin, апаратних методик. У другій групі пацієнтів мені важко вибрати улюблену методику, вони різні, я підлаштовуюсь під кожен морфотип.

М.А.: Що ви порадите молодим лікарям, які хочуть стати косметологами?
Я.К.: Хочу розповісти про свого доктора-інтерну, яка вже понад півроку зі мною. Дівчинка дуже хотіла зі мною працювати, дуже наполегливо стукала в мої двері. Мене вразило її наполегливість, і я її запросила до себе на практику. Зараз вона стала своєю людиною для мене, вона завжди пліч-о-пліч зі мною, але при цьому вона ще ходить на практику в Київський шкірвендиспансер до моєї колеги і навчається на кафедрі. Це дитина, яка постійно розвивається у двох напрямках: дерматології та косметології. Вступаючи в університет у неї, була мета – лікувати людей, дерматологія їй дуже подобається.
На жаль, молодь зараз вважає, що роки проведені в держ. установах – це втрачені роки. Ніхто не бере до уваги, що це практика, яка допоможе навчити лікувати людей та лікарської деонтології, спілкуватися з пацієнтами, бачити захворювання у динаміці. Адже є різні захворювання та пацієнти, до яких потрібно вміти знайти підхід.
Мій посил: по можливості починати або паралельно вести прийом пацієнтів у клініці, обов'язково має бути дерматологічна частина, а тоді вже плавно переходити на естетику та б'ютифікацію. Я багато спілкуюсь із колегами на кафедрі, у мене різна група приятелів різного віку. І мені стає сумно від того, що коїться на кафедрі, оскільки навіть у корифеїв-викладачів немає того інтересу вчити молодь, усі хочуть у косметологію та ін'єкувати, нікому не цікаві банальні речі. Таким чином дерматологія вмирає, а люди як хворіли, так і хворітимуть, ці захворювання нікуди не дінуться. Я думаю, що в 60-70 років буду дуже затребуваним фахівцем.
Моя порада: стукайтеся і вам обов'язково відкриють. Шукайте собі наставника-лікаря, який вас навчить ремеслу!

М.А.: Розкажіть про свою клініку
Я.К.: Перша думка про відкриття своєї клініки у мене з'явилася у 27 років. Я чітко пам'ятаю той сонячний літній день, коли я їхала з роботи, зі зміни свого обласного шкірвендиспансеру, проїжджаючи Подолом повз одну дуже відому дерматологічну клініку. У мене прокралася думка, що через роки, через відстані, у мене обов'язково буде така сама.
Реальний курс я взяла, коли зачинилися мої старі двері, саме коли я пішла зі свого шкірвендіспансеру. Це був серпень 2019 року.
Свою клініку я представляла маленькою лікарнею, в якій все має бути чистим і стерильним. І в мене це вийшло.

М.А.: Чому ви назвали свою клініку "Method"?
Я.К.: Тому що в майбутньому я її бачу багатопрофільною медичною установою, а також за 12 років практики у мене сформувалися свої методи лікування, природно, ґрунтуючись на європейських протоколах.

М.А.: Який Ви керівник?
Я.К.: Я дуже суворий, вимогливий, але добрий та справедливий керівник.
Тому що велику частину часу я на роботі, моя команда, мої лікарі – це як моя сім'я. Вони у мене всі дуже класні, мої однодумці, всі великі трудівники, які намагаються працювати на благо пацієнтам.
Я борець за чистий океан, екостайл у мене скрізь, починаючи вдома, закінчуючи роботою. Медична утилізація, само собою, за умовчанням. Але ми збираємо та утилізуємо картонні коробки та простирадла, які здаємо в притулки для бездомних тварин.

М.А.: Останнє питання. Розкажіть, будь ласка, чому ви взяли препарати ААА у свою практику?
Я.К.: Основне у моїй роботі – це безпека. Кожен лікар хоче спати спокійно, щоб не було ніяких відстрочених набряків, ніяких небажаних явищ у вигляді гранульону, фіброзу, якихось незрозумілих ущільнень або не правильної дифузії препарату. Тому у своїй практикі я вибираю лише очищені, високоякісні препарати для роботи. Хочеться вийти з роботи, зняти халат і видихнути, переключиться на сім'ю, на дітей, і не чекати на повідомлення від свого пацієнта о 22-23 годині вечора, що щось пішло не так. Це мій стан, мій комфорт та моя психологічна рівновага.