Інтерв'ю з Анастасією Чумаченко

Бліць коротких питань

М.А.: Назвіть ваші 2 найсильніші сторони
А.Ч.: Цілеспрямованість та оптимізм. Я намагаюся знайти позитивний бік у будь-якій ситуації.

М.А: Улюблена книга?
О.Ч.: "Атлант розправив плечі". У ній розповідається повністю про становлення людини: від найменших сходинок до вершин. І те, що треба не падати духом, що завжди за невдачею є перемога і що успіх – це лише досвід, а досвід формується із невдач. Тому книга про те, що не треба боятися, а потрібно бажати і тоді ти досягнеш успіху.

М.А: Ви інтроверт чи екстраверт?
А.Ч.: Екстраверт

М.А: Хто був вашим кумиром у дитинстві?
О.Ч.: Мама. А ще я любила Брітні Спірс

М.А: Думка про кого чи про що викликає у вас посмішку?
О.Ч.: Це однозначно син.

М.А: Країна, де мрієте побувати?
А.Ч.: Я мріяла побувати в Америці і минулого року моя мрія здійснилася: я була у Майямі. Тепер я хочу до Нью-Йорка.

МА: У вас є фобії? Якщо так, то назвіть найстрашнішу для вас.
О.Ч.: Є. Це смерть близьких мені людей.

М.А: Ви перфекціоніст?
О.Ч.: Та й це дуже ускладнює.

М.А: Припустимо, що ви маєте можливість зустрітися і поговорити з вашим кумиром (коли живе), хто це буде?
О.Ч.: Якщо я беру професійну сферу діяльності, то це професорка Яна Олександрівна Юцковська. Якщо говорити загалом, то кумирів у мене, певно, немає.

М.А: Який ваш улюблений музичний гурт?
О.Ч.: Я дуже рідко слухаю музику. Іноді це тільки радіо в машині, тому улюбленої групи у мене немає.

М.А: Що для Вас є успіхом?
О.Ч.: Для мене успіх – це завжди три складові. Перша – це надихати своєю особистістю інших людей. Друга – це не просто працювати, а нести свою місію так, щоб допомагати іншим і приносити користь суспільству. Ну і третя складова успіху – це коли за свою роботу ти здобуваєш фінансову незалежність. Ось усі разом для мене – це успіх.

М.А: Ваш чоловік подарував вам курс косметології, коли ви ще були студенткою. Це й допомогло вам у виборі напряму? Якби не естетична медицина, яку спеціалізацію ви обрали б?
О.Ч.: Однозначно курси косметології на 4-му курсі медичного інституту зробили вагомий внесок, оскільки за спиною була загальна медицина, а спеціалізації ще не було. Саме курси косметології допомогли вибрати мені вектор саме в дерматовенерологію. Це визначило сутність моєї професії. Мені дуже подобалося вчитися на курсах, я почувала себе щасливою людиною. Тому, коли я приходила додому, я була впевнена, що я знайшла себе і з упевненістю стверджувала, що буду косметологом і дерматологом.
Якби не ця спеціальність, то, напевно, я пішла б у бік ендокринології. Але від медицини я точно не пішла б.

М.А: Розкажіть, як розпочинався ваш професійний шлях?
О.Ч.: Це був 2011 рік, ми з чоловіком лише переїхали до Києва. Знову ж таки, після курсів косметології я дуже хотіла працювати, але на 4-му курсі це було просто нереально, тому що навчання в інституті було очним, дуже багато домашнього завдання, цикли, пари… Працювати хотілося, потрібні били гроші, тому я вирішила робити воскову епіляцію вдома. Десь півтора роки я працювала вдома, потім після закінчення університету вже було трохи більше вільного часу, і я почала адаптуватися повністю в класичну косметологію. У літній період я працювала в салонах краси, а потім вирішила, що потрібно ризикнути та орендувати своє приміщення. Це було на Лук'янівці і виглядало воно трохи сумнівно, бо це був старий офісний центр, але дівчатка ходили і багато хто зі мною й досі. Я пам'ятаю працювала до 9-10 вечора, причому намагалася це все поєднувати з інтернатурою. Це тривало десь рік. Потім мені стало тут тісно, я починала рости, орендувати кабінети в красивих салонах краси. Десь рік-півтора я працювала недалеко від моєї клініки на вулиці Діловій. Знову, після півтора року роботи мені стало тісно, і я вирішила, що настав час орендувати вже щось велике.
Так потроху крок за кроком періодами свого становлення з'явився THE FACE.

М.А: Розкажіть, як ви дійшли рішення відкрити свою клініку і з якими труднощами довелося справлятися?
О.Ч.: У моєму житті завжди настають етапи, коли у колишній обстановці стає тісно. І тоді ти виходиш із зони комфорту і починаєш рости. Так з оренди кабінету в салоні краси, я вирішила орендувати приміщення та поступово робити клініку: збирати персонал, нові знайомства, людей та формувати вже щось нове під назвою THE FACE.

М.А: Скільки людей у вас у команді та як ви мотивуєте своїх співробітників?
О.Ч.: Поки що у мене невелика команда: лише 5 людей. Але ми ростимемо і обов'язково досягатимемо великих успіхів.
Щодо мотивації: перше, на що я звертаю увагу завжди під час співбесіди – це любов до професії. Тому що як би ти не працював, якщо очі не горять, дуже важко людину, в принципі, мотивувати. Ну і другий момент – це, звісно, фінансова мотивація. Ці дві складові разом: любов до роботи та фінансове благополуччя і є заклик до максимального зростання та розвитку.

М.А: Які ваші подальші професійні плани та цілі?
О.Ч.: Я бачу свій розвиток як горизонтально, так і вертикально.
Горизонтально – це рости та формувати не одну клініку, а багато не лише у Києві, а й у різних містах України.
Щодо вертикалі – я хочу наповнювати клініку фахівцями, які працюватимуть не лише в естетичному, а й загалом в anti-age напрямку, щоб це були якісні процедури та спільна робота таких лікарів, як косметолог, лікар-ендокринолог, терапевт та гінеколог обов'язково. . Я вірю, що тільки разом і з правильним підходом людина може справді не старіти.

М.А: Як ви вважаєте соцмережі зараз – це інструмент для продажу послуг чи іміджева потреба?
О.Ч.: Для мене насамперед – це іміджева потреба, адже людина спочатку дивиться на особистість. Якщо йому лікар подобається і приємний, тоді, тому, він дивитиметься і на роботи лікаря. Потенційні пацієнти завжди, в першу чергу, вибиратимуть особу, чим, припустимо, якісь сторінки в Інстаграм, де тільки роботи, але не зрозуміло, хто за цим усім стоїть. Тобто завжди за будь-яким успіхом стоїть особистість.

М.А: Чи маєте ви табу у виборі контенту?
О.Ч.: Мабуть, є. По-перше, для мене лікар – це завжди інтелігент, тому я не бачу у своєму контенті якихось непристойних фотографій або постів. Лікар – це про стриманість, суворість та інтелігенцію. Бо люди вже почали забувати, що таке професія лікаря.

М.А: Скажіть, яку професію ви вибрали б, якби не стали лікарем?
О.Ч.: Я дуже важко з відповіддю, тому що з самого дитинства я з аптечки крала шприци (мама ж не дозволяла їх брати), наповнювала їх водою і колола ляльок, з них текла вода, мама потім лаялася, тому що це все треба було якось сушити. Тобто, справді, із найменшого віку, я десь підсвідомо розуміла, що хочу бути лікарем. Я лікувала бабусь, дідусів, коли приїжджала до них. І коли став вибір про освіту після школи, всі знали, що це лікар. Тому я, мабуть, і не уявляю іншої професії.

М.А: Поділіться найтеплішими спогадами з дитинства?
О.Ч.: Я часто згадую як батьки нас із сестрою привозили на літні канікули до бабусі та дідуся. Бабуся ще жива, а дідусь – ні, він був залізничником. І ось він нас водив працювати. Ми зустрічали поїзди, мав вказівники, якими він показував, що поїзд може проїжджати. І, завжди, залізниця знаходиться окремо в посадках, полях, де багато квітів. У мене літо асоціюється з дідусем, залізницею і як ми з сестрою тягнемо ці квіти додому і потім їх у книжках їх сушимо.

М.А: Розкажіть про свою сім'ю. Як справляєтеся з роллю мами та бізнес-леді?
О.Ч.: Тут хочеться сказати, що ніяк не впораюся. Я перфекціоніст і в мене, мабуть, надто завищені вимоги. Тому я намагаюся встигнути багато, а виходить – не дуже і воно загалом, у принципі, непогано. Мені б хотілося більше та якісніше проводити час удома. Але я намагаюся все поєднати, знайти в цьому гармонію та золоту середину.

М.А: Як ви розслаблюєтеся?
О.Ч.: Насправді я дуже енергійна людина, я вихор, у мені дуже багато енергії. Тому, я дійсно не розслабляюся останнім часом, тому що я приходжу додому, а там маленька дитина, яка потребує уваги і це без вихідних, 7 днів на тиждень. Іноді важко навіть почитати книжку або прийняти ванну без стуку у двері зі словами «мама!». Поки що так, може, далі буде по-іншому.

М.А: Ваша краса та бездоганний стиль захоплюють! Поділіться секретами: як ви все встигаєте і чи маєте особистий стиліст?
О.Ч.: Дякуємо за комплімент! Знову ж таки, через свій перфекціонізм, я дуже часто незадоволена і собою. Тому я можу знайти недолік, навіть якщо його немає. Це, мабуть, погано, але це дозволяє завжди мати гарний вигляд.
Щодо стиліста – дякую, але у мене його немає. У мене є близька подруга, яка дуже часто мені допомагає та радить. Тому ми з нею завжди разом, і я прислухаюся до її порад.

М.А: Який ваш власний топ процедур в естетичній медицині?
А.Ч.: Мій топ – це векторний ліфтинг препаратом Radiesse, SMAS-ліфтинг Ulthera для періорбітальної зони, ботулінотерапія та корекція губ.

М.А: Чи бувають у вас конфліктні ситуації у роботі з пацієнтами? І якщо так, то як ви їх вирішуєте?
О.Ч.: Я дуже неконфліктна людина, і всі про це знають. Мене вивести із себе просто неможливо. Тому я завжди вирішую конфлікти зі своїми пацієнтами на стороні пацієнта. Я завжди за пацієнта, готова поступитися, іноді не на свою користь, іноді мене навіть за це лають. Але я інакше не вмію. Я завжди дивлюся на ситуацію з боку пацієнта, тому що йому іноді страшно чи незрозуміло. І коли дивишся на ситуацію під іншим вектором, конфлікт можна вирішити.

М.А: Естетична медицина дуже динамічно розвивається і хорошому спеціалісту необхідно «тримати руку на пульсі» і досить часто проходити навчання. Скажіть, будь ласка, скільки часу ви приділяєте власному навчанню? Які курси дають вам найбільше знань і як ви обираєте куди піти вчитися?
О.Ч.: Вже, мабуть, навіть якось не інтуїтивно, але ти намагаєшся вистачати щось нове. Оскільки постійно дзвонять якісь компанії, запрошують на якісь курси. Ти вже розумієш, що тобі це не буде level up.
Топ серед навчань – це анатомія та кадаври. Я вважаю, що для свого розвитку в ідеалі двічі на рік, але хоча б раз на рік лікар повинен відвідувати анатомічні класи.
Вчитися та розвиватися для людини, яка горить своєю професією вже не є накладною чи «напружною», це все йде само собою. Тільки ентузіазм і ти завжди хапаєшся за щось нове і намагаєшся докопатися до істини, навіть колись якісь спірні моменти. Той же Radiesse, йому бідному найбільше дісталося, але все одно, я намагаюся докопуватися, знаходити істину і визначати свою позицію: за чи проти. Але я завжди за доказову медицину.

М.А: Назвіть топ 3 ваших улюблених спікерів. Кого вважаєте наставником у професії?
О.Ч.: Для мене це Юцьківська Яна Олександрівна. Тому що я знаю її історію життя і для мене вона є об'єктом захоплення. Коли людина цілеспрямована, розумна, мудра, красива і ці якості все в одному!
Ще мені дуже імпонує Саромицька Олена Миколаївна. І мені дуже подобається робота професора Котофана. Людина настільки фанатично ставиться до своєї справи, що це справді викликає захоплення.

М.А: Ви не тільки проходите багато навчань, але й самі виступаєте як спікер, репрезентуючи результати своєї роботи. Розкажіть про цей бік. Вам подобається виступати як тренер? І чи хотіли б ви розвиватися в цьому напрямку?
А.Ч.: Знову ж таки, це історія з категорії, коли десь стає тісно і потрібно виходити із зони комфорту. Бути спікером, особливо вперше – дуже страшно, емоції переповнюють, ти боїшся, але не розумієш, чого саме, в принципі, там нічого страшного немає. Але все одно страх настільки переповнює, що я дійсно погоджуся з висловом, що у людей другий страх після смерті, це страх публічних виступів.
Чи хочу я в цьому розвиватись? Так!
Чи я ще хочу виступати? Так!
Я дуже намагаюся додати до свого графіку якісь заняття з ораторського мистецтва, щоб перебороти страх, щоб було легше виступати перед аудиторією, на камеру, бо це дається мені дуже складно.

М.А: Як ви ставитеся до конкуренції на ринку естетичної медицини, бо це таки комерційний напрямок медицини?
А.Ч.: Знову ж таки, напевно, виходячи з мого характеру, але я люблю своїх колег. Я завжди за колегіальність. Я хочу, щоб вона була. Колегіальності у нас зараз практично немає: лікар не стоїть за іншого лікаря, а мені хочеться, щоб таки було так. Тому що здорова конкуренція дає мотивацію і якісь внутрішні пориви до зростання. Вона має бути, без неї ніяк, без конкуренції, не буде абсолютно ніякого зростання.

М.А: Кого з конкурентів ви вважаєте своїми друзями, які дають вам цей поштовх?
О.Ч.: Для мене це однозначно Катя Зонова, ми з нею спілкуємось і я нею щиро захоплююся. Олена Антоненко, Аня Немирівська, Яна Китаєва, Іра Кравчук. Ось у нашому сучасному суспільстві лікарів-косметологів, ми вже більш-менш починаємо будувати цю колегіальність та спілкуватися. Я сподіваюся, що так і буде.

М.А: Наразі непростий час для всіх підприємців. Скажіть, як ситуація у світі, карантин та обмеження у стані вплинули на ваш бізнес?
О.Ч.: Загалом карантин впливає глобально на світ і ми розуміємо, що ці зміни будуть і криза. І все, що ми можемо зробити, – це максимально адаптуватися до нових умов.
Так, мені довелося на 2 місяці закрити клініку та припинити навіть консультації. Так, у матеріальному плані це завдало збитків, бо я сплачую податки, на мене працюють люди і доводилося максимально комфортно для всіх вирішувати цю ситуацію.
Але разом з цим карантин дає багато плюсів. По-перше, я відчула, що таке декрет, тому що у мене його не було – я вийшла на роботу, коли дитині було 2 місяці. Дійсно, побути з сім'єю дуже важливо, бо ти розумієш, що джерело сили – це сім'я та робота. Плюс ми зробили дуже багато для клініки у цифровому онлайн форматі. Перше: ми зробили сторінку клініки в Інстаграм та запустили Telegram-канал. Я почала співпрацювати з журналами, писати туди цікаві статті та рекомендації. Загалом, всі моменти, на які не вистачало часу у звичайному робочому графіку, тому що він у мене дуже щільний, я працюю 6 днів на тиждень, ми зробили все на карантині. І, знову ж таки, як оптиміст, я знаходжу в цьому плюси.
Також, у мене збільшився робочий графік вже після карантину майже вдвічі та запис уже на середину липня.

М.А: Що перше зробите, коли світовий карантин закінчиться і світ повернеться до колишнього життя?
О.Ч.: Ну, звичайно, тут негайна відповідь: я прийду на улюблену роботу. Я прийду сюди в суботу, бо вже дуже скучила за клінікою, пацієнтами, по роботі. Навіть відкриваєш шприц і розумієш, як цього не вистачало! Я абсолютно однозначно зрозуміла одне, що сидіти вдома я точно не змогла б.

М.А: Ви любите подорожі? Яка країна чи місто кохані?
О.Ч.: Чесно зізнатися, до народження дитини, на подорожі завжди не вистачало часу, бо був інститут, потім інтернатура і якось я розумію, що я ніде не була.
Вже зі своїм професійним зростанням я дійсно почала подорожувати і дуже рада, що всі ці подорожі поєднуються з навчанням. Приємне з корисним. Сподіваюся, далі так і буде, бо за останні два з половиною роки я справді відвідала дуже багато країн.

М.А: Чи бувають у вас моменти, коли сили покидають? Як справляєтеся з апатією?
О.Ч.: Не буває в мене такого. Хоча, ні, буває. Іноді мене засмучують мої робочі моменти: якісь ускладнення або якісь конфлікти з пацієнтами. Буває, що опускаються руки і ти думаєш на своєму місці. У кожного лікаря бувають ситуації з ускладненнями. Це частота випадків. І коли це твоє перше ускладнення, то справді потрібна підтримка, бо руки опускаються. Все це втрата втрат. Як впораюся? Допомагає підтримка близьких людей.

М.А: Ви партнер Merz Aestetics, чому взяли продукцію до свого арсеналу?
О.Ч.: По-перше, для мене дуже важливо, щоб косметологія дорівнювала естетичній медицині, де ключове слово «медицина». Тобто, все має бути безпечно, лікарі повинні думати про пацієнтів через енну кількість років, щоб не переходити дорогу на інший бік, побачивши пацієнта після довгих процедур, якщо щось пішло не так. Це я до того, що медицина повинна мати доказову базу і препарати мають мати високий профіль безпеки.
Для мене це важливо, тому я підводжу це все до компанії Merz. Я дійсно рада, що настільки вдосконалений портфель є тільки у компанії Merz. Препарати – просто ракета! Ulthera, Radiesse, Xeomin, Belotero - це справді потужний каркас, портфель взяв і пішов і тобі ніби нічого і не потрібно. Всі препарати безпечні і найголовніше: вони справді чудово працюють! І це бачать пацієнти. Бо задоволені пацієнти – це головне у нашій роботі.

М.А: І насамкінець: що б ви порадили собі 10 років тому?
О.Ч.: Ну, я думаю, цілеспрямованість у мене була 10 років тому.
Я б порадила собі не боятися, бо я можу через свій характер сумніватися, довго думати, а це шкодить, як показує практика. Потрібно брати та робити, і не боятися. Тому, 10 років тому я б собі порадила саме це: роби і не бійся